Із 1 квітня кафедра журналістики та філології факультету ІФСК СумДУ спільно зі всім університетом відновила навчальний процес після вимушених канікул.

Організований він у форматі дистанційного (синхронного та/або асинхронного) навчання. При цьому варто наголосити, що переважна більшість занять відбуваються в онлайн-режимі. Також викладачі формують сторінки дисциплін на платформі MIX.СумДУ, заносячи туди тексти лекцій та практичні завдання. Загалом робота проводиться таким чином, щоб урахувати економічний, технічний, психологічний стан кожного учасника освітнього процесу й створити для них належні умови здобуття знань.
– Розмірковуючи над питанням «відновлення» навчального процесу, спіймала себе на думці, що він і не припинявся. Просто з 24 лютого по 31 березня відбувався не за планом. Ми «училися» новим реаліям, яким, звичайно, ніколи не можна ні навчитися, до яких не можна ні пристосуватися, ні звикнути. Абстрактне слово «війна» стало конкретним. Майже цілодобово, не випускаючи мобільного телефону з рук, читала страшні новини, повідомлення від рідних і друзів, студентів і колег, допомагала матеріально тим, хто найбільше потребував, – зауважила доцент кафедри Ірина Жиленко.
Із перших годин війни колектив кафедри на постійному зв’язку зі студентами. Вони з викладачами: діляться враженнями – «Скрізь страшно, нікуди не виходимо, у нас сьогодні вранці стріляли дуже близько»; «..ми всю ніч не спали», «вдень не спиться, а вночі, коли хочеться спати, стріляють»); цікавляться – «А в Сумах прогнали російських військових?»; розповідають про себе – «конкретно у мене все добре, але іншим пощастило менше, орки їздять по населених пунктах і просто стріляють у все, що бачать», надсилають оптимістичні пісні та побажання.
«Вчитися жити під свистом куль і вибухами снарядів і ракет» – саме так можна охарактеризувати перші заняття зі студентами.
– Хочу попередити, – зауважив із перших хвилин навчання Костянтин Родченко, – що з інтернет-з’єднанням є проблеми, він пропадає дуже часто, може й на цілу добу. Я буду все виконувати, і по можливості скидати в чат.
Та все ж студенти і викладачі працюють. Заняття з кожним днем усе більше набувають обрисів справжньої мас-медійної роботи. Зокрема студенти четвертого курсу в рамках дисципліни «Міжнародна журналістика» взяли участь у практичній онлайн-лекції «Журналістика в часи воєнного стану», на якому шведська журналістка Ніна Йельмгрен дала практичні поради журналісту на війні. Студенти другого курсу в рамках дисципліни «Теорія, методика і практика журналістської творчості» провели творчу зустріч із співзасновником медіа-ресурсу «ЦУКР» Дмитром Тіщенком.
– Зустрічі зі студентами – це завжди приємні враження для кожного викладача. Особливу радість відчула з початком занять після тривалої вимушеної перерви. І що особливо цінне – усвідомлення, що ці відчуття взаємні. Була приємно здивована активністю студентів, їхнім бажанням спілкуватися й навчатися. Хочу побажати колегам творчого натхнення, а студентам – успіхів у навчанні, – констатувала асистент Олена Іщенко.
Викладачі взяли участь у низці заходів, організованих на різних освітніх платформах та різними освітніми, громадськими, творчими організаціями, науковими установами, провели зустріч із міжнародними партнерами.
Емоціями від повернення до навчання поділись студенти першого курсу:
Захар Ювко, студент групи ЖТ-11: «Несподівана звістка про навчання шокувала. І певний час було лячно навіть уявити, як може відбуватися навчання в такий важкий для країни час. Але ось вже минув перший тиждень. І ми стійко та мужньо тримаємося на освітньому фронті, як тримаються наші хлопці, як тримається кожен українець, який залишився вдома, або був змушений покинути рідну землю. Викладачі надзвичайно лояльні та з розумінням ставляться до всіх проблем, які можуть бути у студентів. Ледь не кожен проводить профілактичну бесіду перед парою, щоб відволікатися (хоча б на момент навчання) від того кошмару, в який проти власної волі поринула вся Україна 24 лютого... Освітній процес дійсно, особисто мені, допомагає на деякий час забути про війну і дарує певне відчуття того мирного світу, який залишився лише солодким спомином у пам’яті, і лише сирена за вікном, що несподівано лунає посеред лекції чи практичної, може розвіяти це відчуття. Часом буває важко знайти в собі сили, аби робити домашнє завдання. Проте я впевнений, що де б ми не стояли – вистоїмо й знайдемо ті сили, які у важкі для неньки-України часи допомагали рухатися далі. Нашу націю не зломити, неможливо зробити так, аби ми забули нашу мову та історію. Адже в ці важкі моменти, коли здається що вже кінець, ми чуємо той голос пращурів всередині, який промовляє до кожного з нас: "Ще не вмерла Україна"... І допоки ми живі, допоки ми тримаємо свій фронт Україна житиме. А ми ні за що не здамося! Слава Україні!».
Анастасія Кизим, студентка групи ЖТ-11: «Спочатку, коли нам тільки сказали про відновлення навчання, особисто я була дуже здивована. Освіта та війна здавалися несуміжними поняттями. Однак після початку занять зрозуміла, що воно того варте. Підтримка й ентузіазм викладачів надихнули розвиватися далі та виходити з пасивного стану. Таке відчуття, ніби повернулися до нормального життя, однак тепер у мене набагато більше мотивації навчатися. Адже саме нам у майбутньому відновлювати та розвивати Україну».
Роман Приходько, студент групи ЖТ-11: «Дуже приємно, що викладачі підтримують студентів як морально, так і в плані навчання. Людяність проявляється у ставленні, а не в словах, як показує практика. Яскравий приклад наразі подають наші викладачі».
– Дякую всім – студентам, аспірантам, співробітникам, викладачам кафедри. За активне включення в навчальний процес, за небуденне ставлення до навчання. Дякую за внесок кожного в інформаційну міць України: проведення тренінгів і майстер-класів, робота зі ЗМІ Сумщини, України та Європи, вироблення аналітичного контенту, підготовка плакатів, фотожаб, мемів... Дякую за причетність до будівництва освіченої України!, – поділився своїми відчуттями завідувач кафедри Володимир Садівничий.
P.S. Для ілюстрації обрано фото, зроблене на кафедрі 23 лютого 2022 року – за кілька годин до повномасштабної війни проти України. Тоді у нас була фотосесія. Тоді ми світилися надіями, посміхались і жартували. Тоді ми всі знали, що Україна найкраща. Зараз ми в цьому впевнені абсолютно!