«…Це було ще на початку війни. Я  переїхала з окупованої території й улаштувалася в громадську організацію журналістом. Якось сидимо, вже втомлені, ніби закінчили роботу, аж раптом у сусідній кімнаті почула, як хтось говорить із виразним акцентом, змішуючи українські та англійські слова. Пішла подивитися – там чоловік уже зрілого віку. Познайомилися. Він із Грузії, має бізнес, родину. Але, каже, як у нас почалася війна, не зміг залишатися вдома,  кинув усе й приїхав захищати Україну. Бо відчував борг, адже немало українських добровольців свого часу захищали Грузію від російської окупації. Ми з ним поговорили і я зробила кілька фото. Одне – він стоїть із грузинським прапором у руках, а за його спиною на стіні прапор України», – пригадує Юлія, учасниця онлайн тренінгу за проєктом «Сприяння незалежній журналістиці Сходу України» для громадських журналістів Донеччини й Луганщини.

На занятті саме говорили про людину як героя журналістських матеріалів. Ішлося, зокрема, про портрет. Учасники шукали вчинок-символ із життя, з власного досвіду. І Юля пригадала цю історію кількарічної давності.

«…Він потім служив у «Азові». Його важко поранили, але він знову повернувся воювати. А потім його убили. І коли ховали, а це було в Києві, я побачила по телевізору, що несуть його велике фото, оте, колись зроблене мною, – з прапором Грузії на тлі прапора України. Я відчула, що зробила те, що мала зробити як журналіст…»

«Історія гідна і зворушлива. І, як на мене, вона показує не лише вчинок-символ грузинського вояка за Україну, а й вчинок Юлі, як справжньої журналістки, – говорить тренерка Алла Федорина, доцентка кафедри журналістики та філології факультету ІФСК СумДУ, медіаекспертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика. – Такі хвилини під час занять, певно, найбільш вдячні для тренера. Коли ти відчуваєш повне порозуміння з людьми, з якими спілкуєшся і усвідомлюєш, що ця зустріч – немарна».

Загалом формат тренінгів і приваблює тим, що є не один «учитель» та аудиторія «учнів», а виникає спільний загал, коли колективні знання переливаються від учасників учасникам. На тренінгу говорили про людину як джерело інформації, про комунікативну компетентність журналіста, про інтерв’ю як метод і як жанр, особливості створення портрету пером журналіста та специфіку спілкування з людиною в травмі. Адже матеріал, у якому немає людини (крупним планом чи загальним – хай лише посиланням на особу) ніколи не буде якісним і справді цікавим, – дійшли згоди під час навчання.

Для учасників тренінгу, організованого Благодійною організацією «Парафіяльний Благодійний Фонд «Карітас Маріуполь» за фінансової підтримки TheNationalEndowmentforDemocracy (NED),  формат виявився і цікавим, і корисним. «Таке навчання надихає на творчість! Мені вже років десять не було так цікаво на тренінгах, як у цьому грудні», – каже учасниця з Донеччини Ірина Димитрова.

А тренерка Алла Федорина з нею погоджується, бо вважає, що вчитися цікавіше, ніж навчати. Тож попри досвід долучається до навчань і в ролі «учениці». Так, у листопаді вона була слухачкою проєкту, організованого Литовським національним радіо і телебачення (LRT) у рамках програми EU4Resilient Regions від Європейської Комісії, спрямованої на підтримку місцевих ЗМІ. Попереду – спілкування про перевірку фактів, боротьби з дезінформацією, проведення журналістських розслідувань тощо.

«Така участь, сподіваюся, допоможе збагатити навчальний матеріал із професійних дисциплін, що викладаються студентам у СумДУ, – говорить Алла Федорина. – Такі знання необхідні сучасним медійникам».

Звісно! Бо ж #медіасвіт_веде_у_всесвіт, але правила руху на цьому шляху, які дає професійність, треба знати.