25 травня Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою «Львівської політехніки» представив свою нову науково-дискусійну платформу і водночас провів першу конференцію «Українські вимушені мігранти: інтеграція, ідентичність, повернення». Досвід колег вивчала і своїм ділилася доцент кафедри журналістики та філології факультету ІФСК СумДУ, запрошена дослідниця Медійного університету Штутгарта Алла Ярова.

Розмову про наших вимушених мігрантів і загальну демографічну ситуацію в Україні розпочала Елла Лібанова, академік НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи. Геноцид українського народу, розв’язаний росією, змусив сотні тисяч українців залишити свої домівки й шукати прихистку в інших країнах. За словами Е. Лібанової, точної цифри, скільки людей виїхало, немає. Можна довіряти даним Євростату, що говорить про 3,9 млн українських утікачів від війни, що мають статус тимчасового захисту в різних європейських країнах. Зверніть увагу, що це кількість українців, які перетнули західний кордон, а даних про українців, що перетинали кордон з білоруссю та росією немає.  47 % усіх біженців – жінки, 70 % цих жінок мають вищу освіту, а 1/3 уже працевлаштувалася.

Через війну депопуляція для України неминуча. А всі прогнози свідчать, що ні підвищення народжуваності (тут теж суттєві проблеми, бо багато молодих жінок виїхало), ні заходи для продовження тривалості життя не зможуть зарадити депопуляції. Ситуацію врятують лише міграційні потоки. Розмірковуючи про масштаби повернення назад, Е. Лібанова аналізувала досвід Балканської війни, коли повернулася лиш 1/3 вимушених мігрантів. Однак щодо українських біженців її прогноз значно оптимістичніший – 50–60 %.

Євген Чолій, почесний консул України в Монреалі (Канада), у своєму виступі зосередився на злочині викрадення, депортації українських дітей російською армією та ролі української діаспори в адаптації наших вимушених мігрантів.

Небезпека потрапити в лабети «русского міра» є не тільки на окупованих територіях, а й за кордоном. Пані професор Людмила Филипович, провідна наукова співробітниця Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, віцепрезидентка Української асоціації релігієзнавців, розповіла про неприродний дисбаланс, який є в релігійному середовищі за кордоном: ПЦУ не має права розбудовувати свої парафії, а от УПЦ може це робити і вже має чималу кількість своїх громад, але часто проповіді носять специфічний характер. Священики розповідають, що війна в Україні – це нібито кара за руйнування слов’янської єдності «трьох братніх народів» і подібні пропагандистські твердження.

Алла Ярова, доцент кафедри журналістики та філології факультету ІФСК СумДУ, зауважила: «Російська пропаганда давно використовує тему біженців як засіб тиску на європейські країни, як знаряддя невоєнного контролю територій, що перебувають у колі інтересів москви. Вимушені мігранти – чутлива тема для багатьох європейських країн, бо в спільнотах не завжди є однозначне ставлення до шукачів притулку, а тому мова ненависті щодо них здатна радикалізувати певні соціальні групи й підбурити на протиправні дії щодо мігрантів».   

На завершення конференції організатори запропонували учасникам визначити найактуальнішу тему для наступної наукової дискусії щодо вимушених українських мігрантів. Найбільше голосів набрала проблема освіти українських дітей і молоді за кордоном та збереження української ідентичності. Отож, якщо ви досліджуєте цю чи дотичні теми, готуйте свої доповіді на чергову конференцію «Українські вимушені мігранти: інтеграція, ідентичність, повернення».