Цього року 29 лютого відзначають День цифрового навчання. Для світу, а особливо для України, цифрове навчання стало невіддільною особливістю освітнього процесу: пандемія, війна, змусили українських студентів навчатися вдома, за допомогою різноманітних гаджетів. Тепер побачити в аудиторії здобувачів освіти – справжня рідкість. Ми опитали викладачів і студентів кафедри журналістики та філології факультету ІФСК СумДУ, щоб дізнатися, яким навчання за допомогою онлайн-технологій та дистанційних методів стало для них, і які позитивні та негативні сторони цього явища вони змогли виділити для себе.

Інна Сипченко, доцентка кафедри журналістики та філології:

– На мою думку, найсуттєвішою втратою для студентів є відсутність спілкування між собою. Студентські роки – найкращий період життя людини. І цей період, на жаль, у багатьох безповоротно втрачений. Для мене ж найскладнішими в освітньому процесі були перші тижні навчання онлайн під час пандемії: відчувала якусь приреченість і абсолютну неможливість спілкуватися з екраном комп’ютера. У такій ситуації опинилися, думаю, більшість колег, тому що природа викладацької роботи передбачає багато спілкування, і ми від нього залежні. З часом всі звикли до режиму цифрового навчання і навіть почали бачити переваги. Серед плюсів, звичайно, – технічні можливості швидкої і якісної демонстрації документів, презентацій, відео, аудіо; миттєвого фідбеку від студентів, які теж охоче  використовують увесь технічний онлайновий арсенал. Досить зручно працювати з університетськими навчальними платформами. Особисто мені дуже б хотілося якнайшвидше повернулися до мирного очного навчання. Адже і студентам, і викладачам необхідні безпосереднє спілкування, відчуття одне одного, атмосфера аудиторії, обмін поглядами, емоціями, враженнями.  

 Дарина Рубан, студентка групи ЖТ-21:

– У навчанні з використанням дистанційних технологій можна розгледіти певні плюси. Це значна економія часу, зручність та інформативність. Зазвичай викладачі пропонують можливості: проєкти, курси, обміни, конкурси, неформальну освіту. Це й  підсилює ефект залученості. Загалом ефективність цифрової освіти балансує на відповідальності та зацікавленості студентів. Крім перерахованих плюсів, є інший бік медалі. Унаслідок відсутності прямого контакту знижується інтерес. Під час «дистанційки» легко знайти теплу ванну, з якої є ризик не вилізти. Особисто мені, людині досить соціальній, часом не вистачає живої комунікації та здорової конкуренції з одногрупниками.

 Катерина Бурлюк, студентка групи ЖТ-31:

– На мою думку цифрове навчання має свої плюси, особливо в умовах війни. Звичайно, воно не позбавлене недоліків, і деяким однокурсникам дійсно не подобається. Проте за умови відповідального й дисциплінованого ставлення з боку студента, така форма навчання може стати ефективним інструментом здобуття освіти. Також, важливу роль відіграє доступність технічних засобів та якість інтернет-з’єднання. Але є й позитивні моменти. Наприклад, гнучкий графік – це один із найважливіших плюсів. Він дозволяє студентам самостійно розпланувати свій день та навчатися у зручний для них час. Це може бути корисним для тих, хто поєднує навчання з роботою, доглядом за сім’єю або іншими зобов’язаннями.

Тетяна Ковальова, доцентка кафедри журналістики та філології:

– Сьогодні можна багато почути про те, що освіта з використанням дистанційних технологій не продуктивна чи щось подібне. Однак я переконана – той, хто хоче знати, завжди знайде можливості. За останні 3-4 роки я була учасницею десь 50 різних семінарів, тренінгів, вебінарів, лекцій. Онлайн-заходи дозволяють отримати неоціненний досвід від медійників-практиків, почути їхні поради та реальні приклади щодо роботи. Провідні журналісти та рекламісти нечасто мають час на вільне спілкування, і щобільше – поїздки в регіони. «Дистанційка» дозволила зняти цей бар’єр.

 Тетяна Сергієнко, студентка групи ЖТ-01/2:

– Навчатися за допомогою онлайн-технологій протягом усіх чотирьох років студентського життя було доволі цікаво. Один із найбільших викликів – відчуття відсутності спільного навчання з однодумцями та викладачами в реальному часі. Важко було встановлювати й підтримувати зв’язок із колегами та наставниками, що ускладнювало обговорення матеріалу, розв’язання питань і створення спільних проєктів. Проте нинішня форма навчання надала мені можливість організувати свій час більш ефективно, пристосувати навчання до власного ритму та розпорядку дня, а ще сприяла розвитку навичок самостійного пошуку інформації та використання цифрових інструментів у журналістській практиці. Також  вона підкреслила важливість комунікації та співпраці в онлайн-середовищі, що є необхідними навичками в сучасному медійному світі.

 Юлія Колодич, студентка групи ЖТ-31:

– У мене неоднозначне ставлення до навчання за допомогою дистанційний технологій. Головний мінус – відсутність живого спілкування: з одногрупниками, іншими студентами, викладачами. Звісно, всі ми давно звикли до комунікації онлайн, але все ж таки живий контакт – набагато приємніший та ефективніший. Серед плюсів, як мінімум, графік роботи стає більш гнучкий і це не може не радувати, якщо ти маєш насичений розпорядок дня.

Анна Черниш, старша викладачка кафедри журналістики та філології:

– Навчання онлайн – виклик, а то й справжнє випробування для всіх учасників навчального процесу, а особливо у досить непростий час: спочатку «ковідний», а наразі – воєнний.  Утім, як видається, з часом страх, нерозуміння і навіть розгубленість перед новими викликами у навчально-освітньому процесі продуктивно поступилися новому досвіду роботи у складних обставинах, що змушували шукати інших підходів у викладанні та навчанні. За роки екранно-онлайного навчання виявилося, що всі учасники освітнього процесу гостро потребують спілкування. Комунікація у формі усних запитань-відповідей-розмислів часто виявлялася чи не найефективнішим із способів організації навчання, сприяючи розвитку мовленнєвих навичок, уважного вислуховування, активізації мисленнєвих операцій. Письмові завдання також залишаються однією з ефективних форм перевірки засвоєних знань, утім позбавляють активної комунікації. Досить ефективною формою співпраці студентів між собою та з наставником є творчі завдання, які, щоправда, виявляються посильні не всьому контингенту студентства, з одного боку розвантажуючи їх від вже звичних для них трафаретних усних і письмових завдань, з іншого – вимагаючи додаткових зусиль, активізації креативності. Попри незвичні, а часом, ніде правди діти, й надскладні умови навчання і викладання, все ж студентам разом із викладачами вдається долати виклики воєнного часу, в якому освіта залишається одним із важливих форпостів подальшого розвитку українців.

 Любов Сітак, студентка групи ЖТ-21:

– З приводу онлайн-навчання можу сказати, що викликів було і є безліч. Навчитися практичної журналістики дистанційно майже неможливо. Якщо ми говоримо про теорію, то так, звичайно, це все легко та доступно. Плюсом є гнучкий графік (умовно кажучи). А найбільший мінус – це те, що навчитися працювати в кадрі журналісту дистанційно – неможливо. Навчитися правильно фотографувати також дуже складно. А ці навички – номер один для журналіста. Теоретичної бази недостатньо, щоб працювати медійником, потрібно також мати гарні практичні навички. У цьому найголовніша проблема.

Ярослав Яненко, доцент кафедри журналістики та філології:  

– У березні буде вже чотири роки, як ми навчаємо студентів переважно онлайн. За цей час викладачі опанували найсучасніші технології, і заняття у форматі відеоконференції з показом презентації та відео вже здається чимось звичайним. Ніби так завжди й було... Утім, ніщо не замінить живого спілкування викладачів і студентів в університетських аудиторіях.

 Емма Ніколетта Мелтон, студентка групи ЖТ-02:

–Моє ставлення до такого навчання не є позитивним. Як почався карантин, ми, звісно, усі дуже раділи, лежали у ліжку і підключались на пару, нерідко засинали. Але невдовзі стало зрозуміло, що відсутність самодисципліни погано впливає на навчання. Потім війна… І мало хто зараз може достатньо часу приділяти навчанню, усі намагаються знайти роботу, щоб вільно функціонувати в житті й допомагати родині, тож якість навчання страждає. Я не говорю про всіх, є винятки, але згідно з моїм досвідом спілкування зі студентами, так є на загал. Однак «дистанційка» прищеплює здатність до самоосвіти, а це немаловажливо в житті.

Олена Бондаренко, старша викладачка кафедри журналістики та філології:

– Освіта за допомогою дистанційних технологій відкриває кордони для самовдосконалення, надає набагато більше можливостей для здобуття нових знань. Мінусом є відсутність живого спілкування.

Марина Садівнича, асистентка кафедри журналістики та філології:

– Сучасні технології дають безліч можливостей для освіти,  зокрема, студенти можуть перебувати в будь-якій точці світу та не відволікатися від навчального процесу, а різноманіття платформ і програм розширює коло навчальних активностей, які можна задіяти у викладанні певного курсу. Якщо в усіх учасників є світло та стабільний інтернет, якість дистанційної освіти не поступається якості навчання в аудиторії. Та, як на мене, головний недолік освіти – відсутність живого спілкування з викладачами та одногрупниками. Студентське життя не має обмежуватися навчанням, у цей період з’являються знайомства та соціальні зв’язки, формуються цінності, розвиваються комунікативні навички, збираються події, що залишаться у спогадах на все життя. Роки мого студентства були незабутніми та яскравими, перехід в онлайн стався, коли навчалася в аспірантурі, і це було важко, не лише через зміну форми навчання, але й через відсутність постійної живої комунікації. Тому дуже хочеться, щоб і в сучасних студентів залишалися не лише знання з обраної спеціальності, але й спогади про університетське життя.

 Аріна Столбцова, студентка групи ЖТ-02-1:

– Говорячи чесно, освіта з використанням дистанційних технологій мені не близька, адже я люблю живу комунікацію. Але мали й маємо такі обставини. Зараз пріоритет – бажання навчатися. А коли є бажання, тоді є і результат.

 Спілкувався Юрій КОТЛЯР, магістрант групи ЖТ.м-31