Сьогодні спілкуємося з Тетяною МОСТІПАН: випускниця бакалаврату й магістратури, аспірантка кафедри журналістики та філології факультету ІФСК СумДУ, головна редакторка ТРК «Соціальне телебачення Сумщини» («СТС»), членкиня Національної спілки журналістів України.

Як з’явилося бажання стати майстром слова?

Запитання значно складніше, ніж може видатися на перший погляд. Загалом це було інтуїтивне, але правильне рішення, ухвалене в старших класах школи. У журналістиці ніколи не буває нудно, тут не існує рутини чи однотипних завдань. Натомість є можливість спілкуватися з новими людьми, щоразу розбиратися в новій темі й не помічати, скільки саме робочого часу минуло.

А яким же було навчання в університеті, що тоді вражало?

Насправді навчання триває й досі. Зараз я аспірантка кафедри журналістики та філології факультету ІФСК СумДУ. Упевнено можу сказати, що якби не сподобалось – не навчалася б уже понад 10 років. Студентські роки для мене – це можливість реалізувати себе й учитися новому, щорічні поїздки за програмами академічної мобільності, знайомство з цікавими й важливими людьми. Більшість моїх друзів, без яких важко уявити життя, навчалися разом зі мною. Крім того, є безліч знань і навичок, отриманих завдяки викладачам.

Пригадую, як соромно було не виконати просте завдання від Алли Федорини: перелічити 18 районних центрів Сумщини (тоді їх було 18). Ну і дієве правило від неї ж: «На кожну проблему є свій чиновник». Простіше кажучи, було і весело, і пізнавально, і важливо для професійного та особистісного розвитку.

Шкільні уявлення про нашу професію збіглися з тим, як це виглядає насправді?

Ні. У школі думала, що журналіст – це той, хто постійно сидить за столом і пише тексти. Насправді процес створення тексту займає приблизно 30 % робочого часу. А от збір інформації, спілкування зі спікерами, робота з документами та іншими джерелами, як виявилось, вимагає набагато більше часу й зусиль.

Аби стати справжнім професіоналом, які знання найбільш необхідні, на вашу думку?

Важко визначити найважливіший предмет. Думаю, успішне навчання – це комплекс дисциплін, бо неможливо бути професійним журналістом, не знаючи мовних норм, не вивчаючи теорію твору й тексту, професійне мовлення, репортерську працю чи журналістське розслідування. Я найбільше любила предмети, пов’язані з практичною роботою журналіста, але й на фольклорі було цікаво.

Як розпочався ваш шлях медійниці?

Перша моя робота – кореспондент у проєкті «Спецкор». Це надзвичайно цікавий і важливий для мене досвід включень у прямі ефіри центральних телеканалів, підготовки сюжетів і текстових публікацій. Так і розпочиналася практична діяльність. Дуже вдячна людям, які тоді були поруч і терпляче навчали.

Від кореспондента до головного редактора. Як відбувся такий перехід, що змінилося в роботі та обов’язках?

Думаю, цей перехід не відбувся. Я виконую обов’язки редактора вже майже рік, але не пригадую дня, коли не писала б або не знімала сюжетів. Поєдную обидві роботи, адже впевнена, що випасти з інформаційного потоку дорівнює втратити кваліфікацію. Безмежно вдячна журналістам «СТС» за оперативну й професійну роботу в будь-яких обставинах.

Хто такий головний редактор та що треба зробити, аби отримати цю посаду?

На місцевому телебаченні головний редактор – це, так би мовити, менеджер середньої ланки: потрібно редагувати сюжети, шукати теми, будувати графіки знімань, планувати випуски новин та координувати роботу журналістів. Тож найчастіше редакторами стають люди, які успішно працювали у тих самих компаніях журналістами. Як на мене, це дієва схема, адже неможливо редагувати сюжети й програми, якщо не вмієш їх робити.

Для місцевого телемовника найважливішим є дотримання «сухої» журналістики чи акценти зміщуються в бік шоу на користь переглядів і росту популярності?

Більше журналістики. Тобто збору й підготовки інформації. Але адаптувати матеріали під потреби й уподобання глядача безумовно доводиться, бо медіа конкурують між собою, змагаються за увагу аудиторії, тому мають заслужити її довіру.

Зараз ЗМІ мають безліч каналів інформування: ТБ, сайт, соціальні мережі тощо. Хто встигає це все прочитати?

Хтось дивиться сюжети, хтось читає соцмережі, а хтось сайт. Ми робимо інформацію максимально доступною та зручною для аудиторії, аби споживачі могли обрати найкращий для себе формат.

Що можете порадити абітурієнтам, які хочуть поєднати життя з нашою професією?

Навчатись, використовувати кожну можливість для розвитку, пробувати нове і не зупинятись на досягнутому.

 *

#НашіЯскраві – це розповіді про наших випускників, хто реалізується, знаходить власне місце, визначає інформаційну політики як області та України, так і Європи та світу; це інтерв’ю з випускниками, у яких вони розповідають про специфіку роботи медійника, порівнюють практичний досвід із теоретичними знаннями й роздумують над роллю освіти у власному кар’єрному зростанні.