Яке воно – студентське життя? Мабуть, ті, хто закінчує школу, неодноразово задумувалися над цим запитанням. Відповідь на нього можете знайти в матеріалі нашої студентки Анни Ширшонкової. Аня ділиться своїми враженнями. Тож читайте))) 

Два роки тому я офіційно стала студенткою одного з найкращих закладів вищої освіти України – Сумського державного університету!

Знаєте, у 10-му класі я була впевнена, що вступатиму лише до Харкова чи Києва. Але вже через рік розглянула інші можливості та змінила свої пріоритети. Вирішено: залишаюся вдома, у Сумах. Серед трьох можливих варіантів я обрала найкращий для себе. І не пошкодувала!

Усе почалося приблизно 16 липня 2018 року, коли ми з мамою звернулися по допомогу до приймальної комісії Сумського державного університету, оскільки для мене завдання «розставити пріоритети» було трохи важким.

Я ніколи не була впевнена в тому, ким хочу бути. Для мене, мабуть, – найкраще спробувати все (у межах здібностей) і так знайти себе. Мені подобалося вчити англійську мову. Чотири роки я навчалася в класі з поглибленим вивченням англійської та два роки відвідувала лінгвістичні курси «кембриджського» рівня. Саме тому вважала, що найкращою для мене спеціальністю буде «Переклад». Але потім промоніторила інші варіанти спеціальностей і замислилася про журналістику.

Проте тоді найстрашнішим для мене було НАПИСАННЯ ТВОРІВ! Це для мене був темний ліс))) Зізнаюся чесно: за одинадцять років у школі майже жодного твору не написала самостійно. Спочатку допомагала мама. Звичайно, вона безупинно повторювала: «Сама. Спробуй хоч раз щось без маминої допомоги зробити!». А потім я навчилася користуватися Інтернетом і шукати там те, що потрібно. Так почалася «ера списування творів»)))

Чомусь я завжди пов’язувала журналістську роботу з написанням текстів. Саме тому, коли на сайті побачила, що для вступу на «Журналістику» потрібні не лише результати ЗНО з трьох предметів (у моєму випадку – українська мова, англійська мова та історія України), а й «творчий конкурс», завданням якого було написати есе, мене трохи затрясло. У приймальній комісії мені надали право вибору: чи написати текст вдома і надіслати, чи пройти цей конкурс усно, але тут і зараз. Звісно, я злякалася, тому згарячу відповіла: «Напишу вдома і надішлю». Мама ж важко зітхнула і промовила: «Вона зробить це зараз!». Умовою усного «творчого конкурсу» було невелике інтерв’ю, де я повинна була відповісти на кілька запитань типу: «Як ви уявляєте роботу журналіста?», «Чому хочете навчатися саме за цією спеціальністю?» тощо.

А ще для мене провели екскурсію кафедрою. І коли я побачила затишні аудиторії (особливо аудиторію, обладнану технікою від Apple) та послухала інформацію про цю різнопланову спеціальність, подумала, що це той напрямок, в якому мені дійсно хотілося б себе випробувати.

Удома я ще раз добре подумала. Остаточно з’ясувавши для себе, які спеціальності мене приваблюють найбільше, сіла за комп’ютер та почала розставляти пріоритети. 3 серпня 2018 року я подала документи до Сумського державного університету на спеціальність «Журналістика». Із нетерпінням та зі страхом чекала на результати.

Одним із найщасливіших для мене став день, коли пролунав телефонний дзвінок і я почула слова: «Вас зараховано на бюджет». Тоді я була неймовірно рада!!! До початку навчального року залишався тиждень, і я не могла дочекатися, коли нарешті зайду до СумДУ як студентка-першокурсниця.

31 серпня проходив традиційний захід – «Посвята у першокурсники». За день до цього в університеті для «першачків» провели ознайомлювальну зустріч. Так я дізналася, що моя група – ЖТ-81. Познайомилася зі своїми одногрупницями та одногрупниками (25 дівчат та 2 хлопці) і куратором та другою мамою – Наталією Миколаївною Прокопенко. Хоча ми й були вже усі знайомі, та все одно під час посвяти, яка відбувалася на головній площі СумДУ, було страшно від величезної кількості студентів та їх батьків. Я боялася загубитися))) Після офіційної частини була так звана неофіційна, яка дала нам можливість потоваришувати ще більше. 

Вступаючи до університету, я твердо вирішила, що почну активне студентське життя, буду брати участь у різних заходах та конкурсах. Тож приєдналася до танцювального колективу “Jam” («Джем»). Також на першому курсі мені пощастило долучитися до студентського конкурсу художньої самодіяльності СумДУ «Золотий Інтеграл» і стати частинкою великої «інтегральної» родини.

«Золотий Інтеграл» – це те, через що повинен пройти кожен першокурсник, який поважає себе. «Золотий Інтеграл» – це нові друзі, емоції, спогади і просто чудово проведений час.

На факультеті ІФСК започатковано таку традицію – готувати «Інтеграл» за два-три тижні до виступу, тоді як інші факультети плідно працюють над виступами мінімум місяць, а то й усі два. Але за ці два тижні підготовки ми, першокурсники, та студенти старших курсів, наші наставники, зблизилися настільки сильно, що стали однією родиною. Ми спілкуємося, тусимо разом і досі. І це так круто! Завдяки «Інтегралу» я познайомилася з чудовими людьми та знайшла друзів. На жаль, у «Золотому Інтегралі» можна брати участь (саме виступати) лише один раз – коли ти першокурсник. А далі, за бажанням, можна долучитися до спільноти старшокурсників-організаторів і ділитися досвідом та навчати «молоде покоління інтегральщиків».

«Золотий Інтеграл» надихнув мене і дав зрозуміти, що культурно-мистецьке життя – це моє друге «Я». Тому наступного року я була керівником «першачків», які виступали в одній із танцювальних номінацій. І тоді зрозуміла, що «Інтеграл» має й іншу, не менш цікаву, сторону – творчу роботу організаторів. Коли стала відома загальна тема цьогорічного конкурсу, ми майже кожного дня збиралися зі старшокурсниками і влаштовували «мозковий штурм». На нас покладалася велика відповідальність – перемога наших першокурсників. Адже їх виступ – це результат праці наставників. Окрім того, «мозковий штурм» – це нескінченний потік геніальних та водночас неадекватних ідей. І зрозуміло, що він завжди підіймав настрій.

Ми з подругою Настею (спеціальність «Менеджмент соціокультурної діяльності») очолили танцювальну номінацію. Результатом наших старань була перемога в номінації «Вільна хореографія».

Не менш цікавими в СумДУ є конкурси краси «Міс СумДУ» та «Містер СумДУ». Через ситуацію, яка склалася в 2020 році, проведення цих конкурсів було скасовано. Але в 2018–2019 навчальному році мені пощастило не лише спостерігати за цим дійством із глядацької зали, а й взяти в ньому участь. Так, на «Містері СумДУ 2018» ми підтримували хлопців – Нікіту та Валентина. Оскільки Валентин співав, йому потрібна була наша допомога в ролі танцівниць. І ми з дівчатами, звісно, відповіли на його прохання і виступили разом із ним.  

Окрім університетських, ми й самостійно організовуємо заходи. Наприклад, з одногрупниками часто влаштовуємо тематичні вечірки. Остання наша вечірка була в стилі пін-ап))) Попри те що на другому курсі нас поділили на дві групи, ми все одно вважаємо, що єдині, а спільні вечори все більше зближають нас.

За ініціативи студентів чи за планом студентського деканату в нас часто проводяться «Общажники» та творчі вечори. Такі заходи дають змогу насолодитися «живою» музикою, дружньою компанією, одним словом – приємною атмосферою. А ще чаєм, кавою і смаколиками)))

Щодо навчання в цілому, то маю сказати, що, незважаючи на складність деяких дисциплін, в університеті навчатися все ж набагато легше, ніж у школі. Тут ти вивчаєш лише ті дисципліни, які тобі корисні та цікаві. Однією з переваг є те, що, починаючи з другого курсу, кожен студент має можливість обрати для вивчення дві загальноосвітні дисципліни. Також кожен, хто має бажання, може вступити на іншу спеціальність і вчитися паралельно.

Окрім культурно-мистецького життя, в університеті кипить і наукове. Велика кількість зустрічей із цікавими особистостями, конференції, наукові тижні, олімпіади, конкурси, турніри тощо!!!

Викладачі в нашому університеті зовсім не такі, якими їх показують у фільмах та серіалах (суворі та навіюють страх). Навпаки, вони добрі, чуйні та на одній хвилі зі студентами. Так, іноді вимогливі, але не без цього. Дисципліна та порядок – перш за все! 

Щодо дисциплін. На першому курсі в першому семестрі у нас були досить цікаві дисципліни: «Основи фотографії», «Основи журналістики», «Основи реклами та піар» тощо. Але в другому семестрі з’явилися такі, які були важкі для мого розуміння. У мене навіть виникала думка кинути все геть. Я чомусь думала, що нам із першого курсу будуть розповідати про тележурналістику, радіожурналістику тощо. Та всьому свій час.

На другому курсі моя думка змінилася. Не одразу, але змінилася. Я очікувала творчих завдань – я їх отримала. У першому семестрі було важко, оскільки необхідно було написати курсову роботу з «Фотожурналістики» та наукову статтю з «Основ наукових досліджень». Мене попереджали, що другий курс важкий і багато хто забирає свої документи. Але я не з тих. Я звикла до випробувань наукою. У другому семестрі нарешті я дочекалася. Творчі цікаві завдання, робота з фотошопом та іншими програмами, написання текстів. Для мене тепер це не страшно! Зовсім!!! Буває, як прийде натхнення, – не можу відірватися. Сторінка за сторінкою заповнюються друкованим текстом. Отримавши «відмінно» за сторітелінг про мою подорож до моря, успішне виконання творчих завдань з «Медіадизайну» та написання «маревних», проте оригінальних текстів, які подобаються викладачеві, якому, здається, важко догодити, я зрозуміла, що в мені почали прокидатися творчість та креативність, які, я думала, давним-давно вбила школа. І я розумію, наскільки мені це почало подобатися, і, страшно казати, мені подобається навчатися)))

Маю сказати, що університет дає багато можливостей реалізувати себе. Наприклад, проходження практики, навчання за кордоном за програмами обміну студентами, робота за кордоном тощо.

Лише якихось два роки я навчаюся в університеті, а вже помічаю, як змінилася я, моє оточення, мої думки. Після школи ми усі виходимо переляканими дітьми, які не знають, що тепер із ними буде, адже завжди всі проблеми вирішували батьки. Але, навчаючись в університеті, усвідомила та звикла до того, що тут ти сам за себе. Твої проблеми – це твої проблеми. Усі питання з викладачами, деканатом ти вирішуєш сам. Із часом ти починаєш відчувати, наскільки великою є відповідальність за себе та своє майбутнє. Час від часу ти копаєшся в собі, своїх думках. Університет впливає на тебе і на твою особистість. Ти зростаєш. І вже потроху пізнаєш доросле життя. Я ніколи уявити собі не могла, наскільки це страшно, але разом із тим – наскільки це круто! Але все можна подолати. Усе можна вирішити. Головне пам’ятати: no te rindas – не здавайся!

Студентські роки мають бути найкращими!