Як перевірити нездоланне бажання

Коли ви дивитеся глибоко в середину себе, що ви бачите?  Не нутрощі. На жаль. Аби це було так, ми б сприймали світ простіше. Одначе  опустивши  погляд у глибинність власного «я», кожен неодмінно вгледить щось таке, від чого буде у повному захопленні й негайно заходиться перераховувати всі свої таланти, реальні чи вигадані – байдуже. Результати таких самолюбувань можуть бути непередбачуваними.

Якоїсь миті вас наздоганяє  бентежна думка, сформульована приблизно так: «А чому б мені не стати журналістом?!». Та перш ніж почати втілювати в життя цю ідею, зупиніться, закрийте очі, глибоко вдихніть і запитайте себе – «А навіщо?»

Бульварні романи та кінострічки доклали чимало зусиль, щоб вкрити журналістику шаром лискучої таємничості, за якою неминуче криються ризикові авантюри. Головного героя цих пригод (треба думати, не позбавленого шарму та сміливості репортера) зненацька затягує в чорне болото криміналу. Випадок приводить його на місце злочину, де ще лишилися свіжі сліди зловмисників, що реалізують несертифіковані японські іграшки. Доблесний витязь починає переслідування  на ковзанах, скейті, велосипеді, ровері, автомобілі, човні, аероплані. Його пориваються зупинити: беруть у полон, поять невідомим зіллям… Здавалося б, шанси на порятунок мізерні, але напівживого борця за справедливість знаходять голомозі ченці серед засніжених верхівок Гімалаїв. Побитий, але нескорений, він як тореадор на бика знову мчить у «тісні обійми» бандитів.

Далі справжній le theatre dramatique, де сміливець дістає не лише незліченну кількість тілесних пошкоджень, а й заробляє собі, як ту виразку шлунку, глибоку душевну рану. Виявляється, що кохання всього його життя – член Якудзи.  Дівиця робить спробу підступно вбити нашого героя – стріляє впритул і… хибить. Засмучена невдачею, вона вирішує викинутися з вікна, але скло надто міцне, і від зіткнення з лобом горе-самовбивці не розбивається.  Непритомну зрадницю забирають на допит.

Ще чимало неприємностей чигало на журналіста-харцизника, та він із усім впорався – винищив бандитів і написав (або ж відзняв на прихованій, вмонтованій в сітківку ока,  відеокамері) сенсаційний матеріал.

Якщо ви ймете віру усім цим химеринам і прагнете стати журналістом, зупиніться та більше не читайте, бо ж ми не вбивці романтиків.

Неприкрашена реальність виглядає дещо інакше. Одначе й тут є своя, щоправда, трохи неритмічна поезія.

Всіх журналістів-першокурсників свого часу збирають гуртом і починають катувати:

- Дітки, а скажіть-но,  яким має бути справжній журналіст.

На розпашілих личках з’являється неприваблива гримаса, яка означає тільки одне – діти думають. Далі пахне лісом, бо з’являються деревця піднятих рук.

– Журналіст має бути освіченим, – верескотить Оленка.

– Ні, він має бути талановитим, – бере своє Василько.

А розумниця Іринка вигукує:

– Комунікабельним! – і відразу нітиться, бо ж її ніхто не додумається обізвати цим словом.

Малечу хвалять та годують цукерками. Вистава закінчується або переривається антрактом….

Але для глядачів, які зайняли місця в люксовій ложі й не полишили бажання стати журналістом, ми продовжимо:

Справжній журналіст зранку вдягає останню чисту сорочку (плямою назад) і вирушає до редакції. Приборкавши лінощі, починає лихоманливо мізкувати, щоб його таке втнути, щоб усі під дружній зойкіт впали навзнак. Після довгих інтелектуальних потуг може народитися «дещо» про вічну тугу людини за світом достойним. Таке дітище прозаїчного вміння можна змайструвати,  не полишаючи  залюбленого до болю робочого столу. Адже він (стіл) –  драпірований гіркувато-пахучими кавовими колами та намертво прилиплими до них списаними папірцями, просто-таки розбурхує хвилі неврівноваженої творчості.  Втім  такою писаниною на життя багато не заробиш, до того ж можна замурзуватися по лікті в постійних філософських шуканнях. А це якось не дуже добре для здоров’я.

Робота може розгорнутися і за іншим сценарієм. Зранку, вдягнувши неостанню чисту сорочку, стопроцентний журналіст не поспішає до темних коридорів редакції, бо знає – не там живуть історії. Вони тиняються вуличками, таяться в гнівних позирках чи ж у лукавих посмішках людей. Завдання газетяра їх помітити та обіграти на свій смак. Журналіст – це спостерігач, що трохи нагадує маніяка. Отака правда.

Хист до написання чи до  пильного спостереження,  безперечно, важливий, але це не може складати «універсальний ранець умінь». Основною непоборною та найефективнішою силою журналіста є його вміння розпитувати. Отже, зранку, вдягнувши передостанню чисту сорочку та свіжий подих, істинний журналіст іде… спілкуватися. Для цього треба володіти певними рисами характеру:  зухвалістю, пристрасністю, запалом, зацікавленням, рішучістю та непідробною відвертістю. Психологічно далеко не кожному властиві такі  вияви почуттів, тому найчастіше журналіст вдається до штучного перетворення. Це ніби переконлива гра актора, який у реальному житті найчастіше не здатен на глибокі чуттєві прояви. Всього лиш вдала добірка емоційної гами, і він уже такий, як нам треба!

Іще одне… Надмірна уява нікого до добра не доводила або ж доводила до журналістики. Ось вам історія. У старому будинку зі скриплячими сходами жила екстравагантна дівчинка. Зранку вона не вдягала останньої чистої сорочки та й зайвий раз нікуди не виходила, бо взагалі  побоювалася людей. Натомість вешталася квартирою у спідньому, перечитувала улюблені книги й старі газети, пила візаві з собою напівсолодке, а опісля мріяла про пригоди. Останнє їй вдавалося особливо добре, оскільки уяву мала напрочуд багату: свого сусіда підозрювала у збоченнях, а бабцю поверхом вище вважала членом незрозуміловисловленої назви культу. Зрештою, роздерта навпіл суперечливими думками, дівчина затіяла розслідування… Журналістське.

Ви перечитали все це без зупинки? Молодці. Значить журналістика вам не світить. Якщо ж під час читання ви несподівано відчули ностальгію за минулим чи за майбутнім – вітаємо, час звернутися до лікаря.

Плануєте спростувати цю думку? Тоді кафедра журналістики та філології Сумського державного університету допоможе вам у цьому, адже саме тут готують  справжніх професіоналів.

Проте занадто розганятися теж  не слід, позаяк для вступу на спеціальність  знадобиться не лише сертифікат із високим балом. Вирішальним випробуванням стане творчий конкурс, що має на меті виявити у вас наявність мозку або ж остаточно відхилити можливість існування цього фізіологічного феномену. Сама процедура зовсім безболісна. Головне – вдало підготуватися. Саме в цьому ми й бажаємо вам успіху. І чекаємо в нашій дружній, талановитій, комунікабельній, освіченій родині!

З повагою студенти омріяного вами журналістського фаху із СумДУ.