У  «стуДІЯ ПРОФі» зі студентами й викладачами кафедри журналістики та філології факультету ІФСК СумДУ працювала Юлія СУРКОВА – воєнна журналістка, менторка проєктів Національної спілки журналістів України, співпрацівниця західних медіа.

Юлія Суркова поділилася своїм досвідом роботи на передовій, у «сірій зоні». Розповіла про особливості спілкування з тими, хто пережив окупацію чи живе під постійними обстрілами. А також дала низку порад, як журналістові працювати в умовах війни з максимальним дотриманням етики та людяності.

– У роботі з постраждалими від війни, особливо в перші години після трагедій, журналіст має бути не просто спостерігачем, а людиною, яка з повагою ставиться до чужого болю, – зауважила стейкхолдер.

Вона навела приклад із Херсона, де під час зйомок сюжету про наслідки підриву Каховської ГЕС журналісти часто зустрічали людей у домашньому одязі, поранених, розгублених, власне, таких, які самі себе не хотіли б побачити в такому вигляді в кадрі. «У таких ситуаціях потрібно питати дозволу на зйомку, на розмову, на цитування», – наголосила Юлія.

Варто бути обережними з обіцянками допомоги. Так, під час розмов у журналіста виникає бажання допомогти постраждалим, але обіцяти гарантованої допомоги не слід.  Адже це залежить не лише від журналіста, а тому може стати для нього важкою емоційною пасткою.

– На третій день трагедії в Каховці ми знімали евакуацію. До нашої знімальної групи підійшла жінка, яка просила допомогти їй вивезти котів, що залишилися в затопленому районі. І я сказала, що допоможу, сконтактувала її з волонтером, з яким ми повинні були плисти, взяла у неї адресу. Ми почали свій маршрут і в цей момент розпочався сильний обстріл. Ми з волонтерами були змушені повернутися і евакуація котів не відбулася. Ту жінку я знайти не змогла. І це було жахливе відчуття, з яким їхала звідти, бо пообіцяла людині врятувати її тварин, але не змогла, – розповіла Юлія Суркова.

Спікерка поділилася випадками, коли журналісти зіштовхуються з агресією. Але, за її словами, це – емоційна захисна реакція, яку потрібно приймати з розумінням: «Не треба відповідати агресією. Людина має право на емоції, вона – в постійному страху, під обстрілами. Краще просто перечекати, почати розмову пізніше».

Окремий блок спілкування стосувався роботи з дітьми. Тут журналістам варто бути особливо обережними й професійними.

«Про дітей треба писати, як про дорослих, тільки краще», – перефразувала Юлія відомий вислів Марка Твена. І додала: «Журналіст не має права публікувати матеріали, що можуть зашкодити дитині чи людині, навіть якщо історія надзвичайно сильна. Іноді краще відмовитися від тексту, ніж зробити боляче герою».

Особливу увагу присутніх журналістка звернула на важливість коректної мови: уникати звинувачень, не ставити запитання, які викликають почуття провини. Для початку краще питати про побут, домашніх тварин, людей, які були поряд. Це дозволяє поступово вийти на глибші теми та водночас зберегти довіру.

«Ми – не судді. Ми – журналісти. Наша мета – інформувати, а не травмувати ще більше», – переконана Юлія Суркова.

Робота в «стуІЯ ПРОФі» стала для студентів не просто лекцією, а уроком з емпатії. Журналістика в умовах війни – це не тільки про факти, але й про етичну відповідальність. Іноді варто вимкнути камеру, відійти вбік і просто дати людині поплакати. Бо справжня сила слова – не в гучності, а в здатності підтримати.

Нагадаємо: кафедра  журналістики  та  філології факультету ІФСК СумДУ запрошує всіх охочих долучатись до роботи в «стуДІЯ ПРОФі». Онлайн-зустрічі відбуваються щовівторка, об 11:40, на платформі Zoom: https://sumdu-edu-ua.zoom.us/j/84385322425?pwd=03jj8lG5IrtU2m1dw9H138AxsDoxQi.1 Ідентифікатор конференції: 843 8532 2425. Код доступу: 776993.

Юлія ЛАЗОРЕНКО, студентка групи ЖТ-21